Знаменитий парадний портрет А. Н. Демидова, пензля Карла Брюллова, був переданий Карагеоргиевичем у флорентійський музей Пітті. Портрет цей добре відомий за ескізами та підготовчих малюнків художника, що зберігаються в радянських зборах, а також за репродукції, опублікованій ще в 1914 році у виданні С. П. Покровського “Демидівський ліцей р. в Ярославлі в його минулому і сьогоденні”. Художник працював над цим твором з перервами більше двадцяти років. Уральський магнат замовив свій портрет Брюллову майже одночасно з картиною “Останній день Помпеї”.
Про народження задуму картини М. І. Железнов розповідав так : “Анатолій Миколайович Демидов з’їхався з Брюлловим в Неаполі і повіз його з собою до Помпею. Під час огляду цього міста в голові Брюллова майнула думка написати велику картину і представити на ній загибель Помпеї. Він тоді ж повідомив свою думку Демидову і, треба думати, що повідомив її, зазвичай, з одушевлінням, красномовно і захоплююче, тому що Демидов, вислухавши його, дав йому слово придбати задуману їм картину, якщо він її напише.
“Останній день Помпеї” був завершений в 1833 році. Портрет же до цього часу був лише початий. Художник, після дуже ретельного опрацювання композиції, пошуку найбільш виграшного розташування фігури на полотні, про що говорять збережені олівцеві начерки і мальовничі ескізи, незабаром охолонув до портрета і закинув його, як це з ним траплялося не раз. У всякому разі, у своєму листі К. П. Брюллову від 4 травня 1844 року А. Н. Демидов писав з Флоренції в Петербург: “Ви, без сумніву, пам’ятайте, що близько десяти років тому, під час мого перебування в Італії, ви почали малювати мій портрет, на якому я був зображений верхи, в боярському вбранні; мій від’їзд не дав можливості його закінчити”.
Коли ж у 1850 році Карл Брюллов повернувся в Рим, Сан-Донато він отримав лист від А. Н. Демидова з нагадуванням про незакінченої роботи. “Дорогий Брюллов! – писав вельможа.- Я дізнався про ваш приїзд до Риму, і будучи в такому порівняно близькому сусідстві, що, здається, мені варто тільки простягнути свою руку, щоб зустріти вашу,- я хотів би одним з перших вітати вас як старого друга… Я хотів би скористатися вашим перебуванням тут, щоб попросити вас про одну послугу, яке мене дуже зворушило б. Майже чверть століття минуло з тих пір, як ви зробили з мене один начерк: як зараз бачу себе верхи, в лісовому куточку, в супроводі хорта собаки! Ви не можете собі уявити, з яким задоволенням побачив би я цей портрет доконченним, зрозуміло, з допомогою ваших спогадів. Адже ніяке диво не в змозі повернути нам хоча б лише на чверть години ознак молодості, колишніх у нас 22 роки тому!” Брюллов послухав прохання мецената і погодився продовжити роботу над портретом.
Це викликало захоплену вдячність Демидова, який повідомляв художнику про свої плани в таких словах: “Після отримання від вас цього портрета він залишиться кілька часу у мене в Сан-Донато, а потім я має намір послати його на паризьку виставку, яка скоро відкриється, а потім на постійну віденську… Майже 20 років тому в Парижі була на виставці ваша “Помпея”, яку ви зробили для мене під час першого вашої подорожі в Італію; мені приємно послати нині, знову в Париж, картину нинішньої вашої манери, теж написану для мене знову в Італії, тільки 20 років потому… Цим мріям мецената не судилося збутися. Художник помер, так і не закінчивши самого грандіозного свого парадного полотна.
