Ренуар написав портрет Базиля з великою сердечністю. Це відчувається у кожній деталі, зображеної на картині. Найнесподіваніше в ній точка, яку Ренуар знайшов, щоб представити глядачам Базиля і визначити всю портретну композицію.
Ренуар жив пліч-о-пліч з одним і часто спостерігав, як Базиль працював над своїми картинами, який брав положення, як був одягнений. Тому враження повної достовірності та природності образу Фредеріка Базиля – найсильніше і вдале. Саме в цій знахідці в першу чергу проявився талант Ренуара.
Базіль не позує художнику, він зосереджено й поглиблено працює над своїм полотном, які стоять перед ним на мольберті. Базиль одягнений в простий костюм, а на ногах у нього м’які домашні туфлі, зав’язані тасьмами. Він сидить на стільці, і ми бачимо його профіль, схилену до панелі голову. Світло падає на спину, потилицю і на полотно, який він пише олійними фарбами.
Навколо висять і стоять притулені до стіни полотна, а на рівному тлі стіни чітко виписаний Ренуаром профіль Фредеріка Базиля. Ця картина особливо сподобалася Едуарда Мане, Ренуар подарував йому портрет. Згодом Мане порівнював нові роботи Ренуара саме з цим портретом…”