Картина голландського живописця Рембрандта ван Рейна “Портрет старого воїна”. Розмір портрета 108 x 86 см., дерево, олія. У численних амстердамських портретах 1630-х років Рембрандт намагається з’ясувати у мінливих, суперечливих осіб портретованих неподільну істину: що в цих людей вірить, а що – вбиває, довіряє, сумнівається, що сподівається на милосердя і виявляє його?
У зв’язку з творчістю цього десятиліття слід згадати єдине “теоретичне” вислів Рембрандта, збережена в листі Костянтину Гюйгенсу від 12 січня 1639 року. У ньому Рембрандт визначає художню квінтесенцію картин “Положення в труну” і “Воскресіння” з циклу Пристрастей, написаного для штатгальтера, як “найбільше і природний рух”.
Дуже неясна і незакінчена формулювання, на підставі якої згодом судили про зовнішньо-формальної, або про душевновнутренней цілеспрямованості Рембрандта. Найімовірніше тут йде мова про призначеному для адресата натяку на знаменитого в той час філолога Франциска Юниуса, який у міркуванні про живописному зображенні Пристрастей писав про комплексному поданні “трійкового дієвого руху або порушення предмета зображення, художника і глядача”, спираючись на запозичену, ймовірно, у Дюрера передумову: “Таким чином ці рухи душі будь-яким способом витягуються з правди природи”.
Хоча звичайно Рембрандт, посилаючись на зайнятість і брак часу, відмежовується від інших положень Юниуса, тому в цьому обороті, майже буквально співпадаючому з більш ранньої оцінкою Костянтином Гюйгенсом зображення Іуди, з’являється відтінок іронії.
