Заняття живописом в крихітному Лувесьене, містечку, “наблюдавшем” з висоти свого географічного положення за течією Сени, наповнювали життя Сіслея радісними моментами творчого процесу.
“Садова доріжка в Лувесьене” – пейзаж, в якому осінь щедро ділиться своєю “кращою” стороною характеру, не пригнічуючи природу своїм “плаксивим”, похмурим настроєм.
Відчуття вневременности, що виходить з картини, не стерлося присутністю в сюжеті жінки з дитиною, фігур яких художник приділив всього лише пару рухів кистю; вони лише злегка “осучаснили” пейзаж. У відсутність людей, далекі даху Буживаля, напевно, “відсунули” б час у зворотний бік не на одну сотню років.
Погляд глядача постійно фокусується на центральній частині картини, куди його захоплює лінія поручнів.
Захоплює зображення листя, яку Сіслей писав швидкими мазками; здається, що від неї виходить терпкий запах осені, пронизавший всю округу.
Пізнаваний тут композиційний принцип, часто застосовуваний художником у своїй творчості – повторювані форми, що в цій роботі помітно по двом камінним трубах.
