У картині Уістлера “Симфория в білому №2” чутні відгомони японської культури. Однак порцеляновий сервіз, віяло і рожеві квіти, що нагадують квітки сакури, є тут лише деталями, увага акцентується не на них: художник ставить перед собою інші цілі.
На полотні зображена молода жінка, яка сумно розглядає обручку на лівій руці і, мабуть, згадує про свого коханого, з яким вона в даний момент з якоїсь причини в розлуці. Сцена наповнена світлим смутком, аурою сумній задумі. Композиційний прийом дзеркального відображення підкреслює таємниче настрій картини.
“Дівчина в білому” являє собою рішучий розрив Уістлера з реалізмом. У 1864 році під час презентації в Лондонській королівській академії картина викликає подив і схвалення всіх, хто, за висловом поета Шарля Бодлера, вважав реалістичну живопис “війною з фантазією”.
У цій картині Вістлер прагнув з’єднати елегантність і гарний смак саме з фантазією. “Витонченість завжди була для нього домінуючим елементом, носієм всього найкращого, з’єднанням емоційності і точності”, – говорив про Вістлері хтось із його друзів. Фантазія, рафінована вишуканість і елегантність, властиві самій особистості художника і так вдало втілені в “Дівчині в білому”, призводять до того, що цю картину відносять до числа найбільш показових робіт Уістлера.
У 1867 році художник додає до назви картини музичний термінів “Симфонія у білому №2”. На його думку, гармонія фарб повинна діяти на глядача як музичний твір, і тому Вістлер прагне знайти гармонійне єдність великої кількості відтінків білого кольору.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)