Проводячи більшу частину часу на природі, Констебл майже розчинявся в ній, любив її до болю в серці, і природа відкрила ока художника свої найпотаємніші секрети. Краса поставала Констеблу і в журчащем потоці струмка, і в затягнутому хмарами небі, і в освітленій сонцем поляні.
Близькість до природи дозволила Констеблу у своїх картинах відмовитися від умовностей і традицій, довлевших над його попередниками. Він не визнавав академізму у творчому процесі і з’явився одним з перших в живопису, хто став досконально слідувати натурі і писати пейзажі на відкритому повітрі, не піклуючись при цьому про правильність композиції і чіткості ліній. І саме це давало йому можливість застосувати найсильніші сторони свого обдарування при роботі над пейзажними картинами.
Деякі картини живописець створив у двох примірниках. Одні відобразили те, що безпосередньо бачив око художника, інші злегка “підкориговані” з урахуванням композиційних і колірних вимог. Проте другий варіант виглядає досить непереконливо на тлі дихає свіжістю першого.
Незважаючи на все це, будь пейзаж Констебла може бути розглянуто з однаковим інтересом. “Уайвенхоу Парк” був написаний художником у 1816 р. і являє собою зразок ранньої творчості. Але в ньому вже вгадується сила і велич кисті Констебла. Цей пейзаж є яскравим свідченням того, що Констебл абсолютно не надавав значення композиції, зображуючи те, що було перед його очима. Але саме на основі такого підходу і народжувалися принципи реалістичного пейзажу.
Це наслідування дійсності визначає сильні сторони картини, однією з яких є гра світло-повітряними ефектами. З іншого боку, Констебл застрахований від помилок, йому нічого не треба передбачати, і передбачати, а потрібно лише не спотворювати правду природи і мати гостре око. Звідси відчуття глибини і повітряного простору, наповнює полотно, ілюзія ясного сонячного дня.
На передньому плані виразно відчувається прохолода тіні, падаючої від дерева, під кроною якого і стояв художник при роботі над пейзажем, на задньому – виділяється густота фарби більш частого лісового масиву справа. Центральне місце на полотні відводиться просторово протиставленим гладі води і неба, які насправді створюють внутрішню єдність. Вода відображає в собі небо, і до незбагненних розмірів візуально збільшується просторова свобода і мінливість середовища.
Іншим досягненням Констебла є колірна гамма неба. Всього два кольори, сірий і блакитний, і їх численні тони передають сонячне світло. Сама природа підказує художнику прийоми, породжують у глядача при розгляді картини те чи інше почуття, потрібно лише помітити їх, не пропустити. І тут художник знову допомагає сама любов до навколишнього світу.
