Знову зима, і знову французька армія, відображена на картині Верещагіна. Що не вистачало цим колись бравим солдатам, що вони прийшли вмирати на руську землю? Митець, вірний собі показав, що, навіть маючи зовсім невеликий загін, росіяни кинуться в бій, захищаючи свою батьківщину. Їм відступати нікуди, за своє борються.
Картина “В багнети! Ура! Ура!” написана настільки натурально, що здається, сам автор там був і чув призовні полководця взятися за багнети. А у відповідь голосно пролунало з готовністю боротися лихий “Ура!!!”. І з усіх боків на французів кинулися збожеволілі від бажання перемогти російські солдати, які гнали ворога, і при кожній можливості нападали на нього. Творець так чітко і жваво передав на полотні найдрібніші подробиці, що глядач теж чує крики, і бачить стрімкий рух. Ось які враження у мене від картини. Я немов один з російських солдат, який сховався за волохатої гілкою і чекав наближення французів і клич командира. Тепер і я готовий з криками “ура” кинутися вперед зі своїми однополчанами.
Наполеонівська армія вже досить потрепалась в бою, від голоду та від несподіваних для них морозів. Вона не схожа на ту, яка ще нещодавно йшла по цій же дорозі, грабувала і від почуття переваги забувала про застереження. Вона не помітила свого головного ворога – зиму. І в підсумку, бреде зараз, втрачаючи мародерством нажите “добро”, і рештки сміливості. У них немає сил тягти важкі гармати, ховати мертвих, і навіть чинити опір. Зате російські солдати міцно займають відвойовані території і повні сил і бадьорості. Зараз вони розуміють, чому Кутузов вимушено відступав, часто зберігаючи свої війська за рахунок ганебних поразок. Він заманив Наполеон в пастку! І тепер пожинає лаври перемог, щедро ділячись з іншими.
Уроки, які я для себе помітив. По-перше, не варто недооцінювати супротивника. По-друге, враховувати всі нюанси, плануючи грандіозні справи. І, по-третє, не боятися дрібних програшів, за якими послідує велика перемога!
