У 1603 році кардинал Альдобрандіні замовив Аннібале Кар-раччи серію з шести картин, присвячену житію Богоматері, для прикраси домашній церкві в своєму римському палаці. Ці картини повинні були мати більш або менш заокруглену форму, щоб ними можна було прикрасити люнети церкви.
Внаслідок цього вся серія картин отримала назву “люнети Алъдобрандини”. Сам Аннібале Карраччі написав лише два люнета – “Втеча в Єгипет” і “Поховання Христа”. Пригнічений тим, як з ним обійшовся кардинал Фарнезе, хворий і втомлений, художник передав чотири роботи своїм учням, які закінчили їх по малюнках майстри.
В кінці XVII століття картини вийняли з люнетів, а церква зруйнували. Ці роботи цікаві, в першу чергу, пейзажним фоном. Якщо в молодості Аннібале Карраччі вибудовував свої пейзажі в традиціях венеціанської школи, то в його пізніх творах, до яких належить і “Втеча в Єгипет”, ми бачимо зовсім інші ландшафти.
В них елементи природи гармонійно поєднуються з людськими фігурами. Історики мистецтва вважають, що “люнети Алъдобрандини” є першими зразками так званого “ідеального” або “класичного” пейзажу, що розвинувся в ХVII-ХVIII століттях в самостійний жанр живопису.