Літо 1914 З. Серебрякова планувала провести в Італії, вивчаючи європейську класичну живопис. Але її знайомство з витворами Джотто і Тіциана, Мазаччо і Тінторетто, перервала почалася Перша світова війна. Художниця змушена була повернутися в Росію.
Під враженням від робіт італійських художників, у рідному Нескучне З. Серебрякова почала працювати над серією картин і етюдів з улюбленої нею селянською тематикою. Серед них було і масштабне полотно, яке, на жаль, було знищено самою художницею – картина “Жнива”. Сьогодні можна побачити тільки фрагменти, що залишилися від монументальної роботи – “Селяни. Обід” і “Дві селянські дівчата”.
Розглядаючи збереглися начерки до картини, можна припустити, що З. Серебрякова мала намір зобразити на полотні активний працю кількох женців. Потім – написати відпочиваючих селянських дівчат. Причиною тому – відсутність моделей-чоловіків, покликаних в армію і пішли на фронт. В остаточному варіанті картина повинна була показати чотирьох селянок, в перерві між важкою роботою збираються пообідати в полі.
Дві жінки розташувалися на землі. Одна з них приготувалася ділити буханець хліба, інша – розливати молоко. Поряд з ними стоять дві молоді дівчини, вони тільки що закінчили роботу. Прості і в той же час ліричні і величні пози жінок. Як і в інших роботах на селянську тему, З. Серебрякова в “Жнивах” прагнула розкрити фізичну і духовну красу звичайної російської жінки.
Фігури селянок зображені на тлі мальовничого сільського пейзажу: вгору до горизонту йдуть золотисті поля, що перемежовуються з чорними смугами свежевспаханной землі. Разом з пливуть по небу легкими хмарами вони створюють атмосферу безкрайнього земного простору. Колірна палітра одягу селянок контрастує з рудувато-жовтим золотом дозрілих колосків, наповнюючи картину теплом, затишком та душевною рівновагою.
Картина “Жнива” служить яскравим прикладом мальовничого майстерності і таланту З. Серебрякової, з трепетною любов’ю відображає рідну природу і працю простих селян на своїх полотнах.