Розпис Станції делла Сеньятура [1510-1511] Суперечка про істину триває в Афінській школі, прикрашає протилежну стіну залу. Це найвеличніша несвершенная з ватиканських фресок Рафаеля. Дія розігрується тут на тлі величезного біломармуровий храму; його фасад прикрашають колосальні статуї Аполлона і Мінерви; що йдуть у глибину одна за одною три величезні арки бездоганно вписані в аркове завершення стіни.
Але цей храм античної мудрості порожній. У пошуках істини філософи виходять з нього; на відміну від присутніх біля вівтаря з остией богословів, вони розбиті на окремі групи на широких мармурових сходах сходів. В суперечку занурені і виходять із храму останніми Платон і Арістотель, що простують на тлі йдуть в глибину арок церковної нави і небесної синяви. Сивочолий Платон, якому Рафаель придав схожість з Леонардо да Вінчі, вказує рукою на небо в знак того, що первинний дух; Аристотель простягає руку долонею вниз на знак того, що первинна матерія.
Філософи товпляться навколо Платона і Аристотеля і біля стін храму, розмовляють один з одним; занурений у роздуми закутаний у темний плащ старець; неподалік від нього юнак, притулившись до стіни і поклавши на коліно зошит, щось похапцем записує. Центральна частина величезної мармурових сходів майже порожня – тут в невимушеній позі влаштувався полунагой кінік Діоген, а нижче, звернувшись до нас обличчям, занурений у роздуми натурфилософ Демокріт, якому Рафаель придав схожість з Мікеланджело.
Біля підніжжя сходів – дві найбільш численні групи сперечаються філософів: праворуч – група юнаків, що оточили Евкліда, який вимірює циркулем на грифельній дошці; в його зовнішності впізнається архітектор Браманте; до математикам наближається звернений до нас спиною ставний чоловік у царській короні зі сферою в руці – великий астроном старовини Птолемей, за ним ідуть два хлопці; в образі одного з них без праці впізнається сам Рафаель, другий – художник Содому, який брав участь у розпису зводу Станці.
Група філософів зліва занурена в вивчення текстів, через плече одного з них заглядає чоловік у білій чалмі, можливо, великий східний філософ Аверроес. Всі ці численні персонажі, що вражають різноманітністю образів, поз, жестів, розбиті на окремі групи, об’єднані загальним ритмом, як би непомітно нових всередині кожної групи, що переходить від однієї групи до іншої, вписуючи їх у овалу обриси, розірваного на першому плані, де зображено як би не помічає, що сперечаються, занурений у роздуми Демокріт.
