Мені дуже сподобалася картина цієї художниці. На мій погляд вона просякнута ніжними тонами фарб рожевого і білого кольору, небо зображено бузковими фарбами. Всі ці фарби манять нас своєю красою, і притягує наш погляд своєю проникливістю. Дивлячись на твір ми немов проникаємо і стаємо учасниками цього твору.
Назаренко вибрала для свого пейзажу досить оглядове місце, і перед нами відкривається красивий вигляд, і церква. Ті, хто знайомий з творчістю цієї художниці, можуть з упевненістю дізнаватися її твори з кількох мазкам. Ця картина просякнута непередаваною енергетикою, що хочеться дивитися на неї довго і не відриваючись. Хочеться не тільки опинитися там, але і спробувати створити свій шедевр, не схожий ні на що.
Картина ніби нагадує нам про божественної природи, яка нас оточує. З-за постійних справ ми перестали помічати красу що діється навколо. Ми не сприймає більше пору року, як незвичайне явище, перестаємо радіти пожовтілим листям і білому пухнастому снігу. Ми стали похмурими і злими, а варто було б добрішими ставитися не тільки до оточуючих, але і до себе самому.
Зображена церква символізує якесь диво, здається, що в неї ходять люди з сусідніх будинків, а деякі приїжджають в неї з околиць. На мій погляд церква ще символізує і віру. Адже зараз нам всім саме віри і не вистачає. Ми перестали не тільки довіряти людям, але і завчасно опускаємо руки і не довіряємо самим собі. Я довго не могла відірвати свій погляд від твори цієї художниці, мене не покидало бажання опинитися там і наблизиться до цього будову, відчути всю атмосферу, яку нам хотіла передати автор.