На картині англійського художника “Фабрика в Лондоні” ми бачимо будинок і двір старої фабрики. Написаний в сіро-зелених тонах, краєвид справляє досить сумне враження. Зверху по краю цегляної стіни розкидані осколки скла, щоб на територію фабрики не змогли потрапити сторонні. У дворі нікого не видно, лише у вікнах де-не-де видніються маленькі фігурки людей.
Там, всередині будівлі все йде своєю чергою – працюють верстати, видаючи на конвеєр готову продукцію, кісточки на рахунках відраховують хазяйські бариші. Мимоволі спадає на думку порівняння з машиною, сліпий і бездушною, яка в гуркоті своїх механізмів не помічає, як перемелює здоров’я і життя людей, які працюють на ній. Кожен день вони приходять сюди, щоб працювати з ранку і до вечора, не помічаючи, що розучилися посміхатися, що йде молодість приходить сумовита, як сама фабрика, старість.