Відмовившись від фігуративного, предметної живопису, Василь Кандинський шукав нові форми для свого нового мистецтва. Цими інноваційними формами стали композиції та імпровізації, які, не володіючи яскраво-вираженої сюжетної програмою, несли думка в кольорі і формі, тобто були розповіддю самі по собі.
Імпровізація № 7, що з’явилася в 1910 році, написана багатошарової складною технікою письма, властива всім творам даного автора періоду з урахуванням всіх законів поєднання кольорів, які вивів сам Кандинський. Тут багато зеленого, чорного і червоно-оранжевого. Трактування кольорів, згідно теоретичним працям художника, наступна:
Зелений – байдужість, не збуджує почуття, спокій; чорний – кінцева точка, фінал, який подібно до згасання Сонця або кінця світу; білий – безмовність і тиша; червоний – сила.
Який сенс несе поєднання всіх цих квітів? На цей питання Кандинський пропонував відповісти кожному самостійно, так як мистецтво, загалом, абсолютно суб’єктивно і інтимно, якщо можна так висловитися. Автор не раз підкреслював, що кольори повинні лише притягти уваги глядача, подарувавши йому можливість самостійного творення.