Дуже часто незвичний мотив міг стати для Рембрандта приводом для проведення сміливих мистецьких експериментів. Прикладом одного з таких дослідів може бути представлена картина з паризького Лувру під назвою “Освежеванная бичача туша”.
Це твір, по суті, є класичним натюрмортом – в тому самому, буквальному сенсі французького виразу “nature morte” . Іноді такого роду картини відносять до розряду “vanitas” – творів, покликаних нагадати людині про тлінність земного існування, неминучості смерті і могутність Бога. Ось чому Рембрандт не ставив перед собою мету якомога повніше зобразити “тушу в розрізі” – у цьому сенсі він навіть, навпаки, як би воскрешає тварина: пензель художника повертає життя мертвої плоті і наділяє потворну, загалом-то, картину якимось особливим зачаруванням.
Чергування широких, щільних і тонких, майже прозорих мазків незбагненним чином “відновлює” кістки, тканини, підшкірний жир, кров і навіть запах ще зовсім недавно живого бика. Величезна туша здається воістину гігантською в зіставленні з маленькою фігуркою, що заглядає в прочинені двері жінки, поява якої зводить сакрально-дидактичну сцену в ранг буденно-побутовий. “Освежеванная бичача туша” стане об’єктом копіювання і предметом власних інтерпретацій багатьох поколінь художників – від Делакруа до Дом’є, від Сутена до Бекона.
