Верещагін двічі був в Середній Азії, що надихнуло його на написання Туркестанської серії картин. Звичні верещагинские пейзажі змінилися кривавої військової жорстокістю, якої рясніли нові сюжетні композиції. Голови, вирізані з плечей, взяті як трофей здобутої перемоги, страхітливо діють на кожного спостерігача.
“Після удачі” – яскравий приклад військової Туркестанської тематики Верещагіна, на якій відображені бездушні головорізи Азії, оцінюють голову білого людини, відокремлену від закривавленого забитого тіла. Бенуа, знаменитий критик і мистецтвознавець, оцінюючи творчість митця, погоджувався з тими, кого обурював американізм і “погана живопис” людини, якого “не можна назвати художником”.
Однак, він же характеризує Верещагіна, як особистість безкорисливу, невтомну й одержиму. Для багатьох, військове творчість Верещагіна так і залишилося незрозумілим. Вражала колірна палітра, але, разом з цим, вона ж приймала вигляд кольорових латок на тлі чужорідності представлених картин.
Крамськой був одним з небагатьох, хто захоплюючись картинами Верещагіна, називав автора “великим російським”, піднімає російський дух і змушує серця битися гордо. Він не просто відкрито захоплювався творчістю художника, але і вважав успіх Туркестанської серії величезним, закликав зробити її надбанням суспільства, всіляко відстоював грандіозність таланту автора.
