ВІНКЕЛЬМАН, ЙОГАНН ЙОАХІМ, німецький антиквар і історик античного мистецтва. Син бідного шевця, народився в Штендале 9 грудня 1717. Незважаючи на бідність, у 1735 Вінкельман отримав можливість відвідувати прекрасний берлінський Гимнасиум; через два роки йому була присуджена стипендія для вивчення теології в Галле; в 1741 він відправився в Йену, де вивчав медицину. У 1743 Вінкельман очолив школу, де викладав давньоєврейську, грецьку та латинську мови, геометрію і логіку, але у 1748 залишив посаду викладача.
Кар’єра Вінкельмана почалася після 1748 році, коли він став бібліотекарем великої приватної бібліотеки поблизу Лейпцига і вперше познайомився з шедеврами італійської живопису. В 1755 році він опублікував статтю Міркування про наслідування грецьким творам живопису і скульптурі, де вжив вираз “благородна простота і спокійна велич” для характеристики чудових властивостей грецького мистецтва.
Вінкельман зблизився з папським нунцієм, який розповів йому про красу Риму, і в 1754 році він вирішив стати членом Римсько-католицької церкви. У вересні 1755 він відправився в Рим, де оселився на Монте Пинчио. Вінкельман вивчав пам’ятники, познайомився з живописцем-класицистом Р. Менгсом і був представлений кардиналу Альбані, найбільшому колекціонеру, який призначив йому пенсіон і запросив оселитися на віллі Альбані в оточенні творів стародавнього мистецтва. У такій обстановці у Вінкельмана незабаром визрів задум великої праці, присвяченого мистецтву давнину. Хоча у своїх дослідженнях Вінкельман зосередився на римських старожитності, він часто здійснював поїздки в південну Італію, відвідавши в 1758, 1762, 1764 – 1767 Неаполь з його прекрасними музеями. Перша значна публікація Вінкельмана, виданий у 1760 каталог колекції Стоша, була присвячена гемма.
Ключовим принципом його підходу до стародавнього мистецтва було виявлення відмінностей між творами майстрів давнини й італійського Відродження. В 1761 р. він завершив тому за стародавньою архітектурою, заснований на аналізі грецьких храмів Паестум, а в 1762 – ще один том, присвячений архітектурі храмів у Джирдженти на Сицилії, які він ніколи не бачив. У 1764 з’явилося на світ його Повідомлення про новітні відкриття в Геркуланумі – перше серйозне опис розкопок в Помпеях і Геркуланумі. Знаменитий працю Вінкельмана Історія стародавнього мистецтва був завершений у 1759, але не публікувався аж до 1763; у 1766 р. з’явилася його французьке видання, а в 1767 Вінкельман додав до нього ще один том – Нотатки з історії стародавнього мистецтва. Повне видання, остаточного варіанта цієї роботи було зроблено Віденською академією в 1776 році. Історія Вінкельмана містить як систематичний, так і історичний розділи. Мистецтво Греції і Риму знаходиться в центрі уваги Вінкельмана, але він звертається і до пам’ятників інших стародавніх народів.
Окрім Історії, серед найбільш важливих робіт Вінкельмана – двотомна праця Неопубліковані пам’ятки старовини, виданий у 1767 році і присвячений кардиналу Альбані. З 1763 Вінкельман – антиквар і президент старожитностей Ватикану. У 1765 він відхилив надійшло з Берліна пропозицію стати директором бібліотеки, зібрання монет та старожитностей, однак у квітні 1768 все ж вирішив повернутися в Німеччину. Однак, діставшись до Мюнхена, він повернув назад і прибув до Відня, де Марія Терезія надала йому теплий прийом. У червні Вінкельман знову перетнув Альпи і прибув в Трієст. Тут його пограбував і зарізав випадковий попутник, якому Вінкельман показав колишні при ньому золоті медалі, 8 червня 1768.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)