Як самостійний жанр живопису, портретна мініатюра склалася в 1520-і роки. Розміри портретних мініатюр дозволяли розглядати їх, тримаючи в руці, або, прикрасивши дорогоцінними каменями і прикріпивши до ланцюжку, носити на шиї. Як правило, на них зображували близьких людей. Якщо проводити аналогію, то їх можна порівняти з сьогоднішніми сімейними фотографіями, які часто носять у гаманці. До нас дійшло понад десяток портретних мініатюр, виконаних Гольбейном по приїзду до Англії, – в якості прикладів наводимо портрети місіс Пембертон і Анни Клевську, четвертої дружини Генріха VIII.
В Англії на той час вже існувала традиція подібних зображень, закладена фламандцем Лукасом Хорнеболтом, – він також служив при дворі Генріха VIII і, можливо, присвятив Гольбейна в технічні тонкощі роботи, в цьому жанрі. Однак, як писав на початку XVIII століття голландський художник Карел ван Мандер, “Гольбейн настільки перевершував Лукаса у малюнку, композиції і майстерності, що його мініатюри затьмарили роботи фламандця – подібно до того, як Сонце затьмарює Місяць”. По суті, у своїх мініатюрах Голъбейн сповідував всю ту ж концепцію глибокого психологізму, що була характерна і для його “повноцінних” портретів.
