Дуже незвичайний для творчості художника портрет. Наталія Іванівна Петрункевич жила неподалік від хутора Ге. Вони дружили з художником. Дівчина приїжджала до нього, і читала, стоячи біля відчиненого вікна. Читала вона Герцена, швидше за все, це була книга “З приводу однієї драми”, яку подарував колись Ге свою дружину, тоді ще наречену.
Саме такий молоду дівчину і зобразив художник. Вона стоїть біля відчиненого вікна, злегка притулившись до прохолодного склу. Вона в сукні з теплого оксамиту. І здається такою близькою і водночас далекою. Здається, що це не реальна, знайома дівчина, а прекрасна дама з лицарських часів… А за вікном казково красивий зарослий сад, алея з величезних тополь, зворушені променями західного сонця. Здається, що навколо панує побожна тиша, і через відкрите вікно ллються пахощі осіннього саду – запах прілого листя і свіжого листя.
Слід зауважити, що в останні роки Ге почав писати з натури на пленері. У цьому портреті зелений колір живе на полотні, переливається дорогоцінними відтінками, мерехтить… Портрет Наталії Іванівни Петрункевич Ге написав за рік до його смерті. Сама Петрункевич померла в листопаді 1891 року. Це глибоко вразило художника. Він писав у ті роки Л. Толстому: “Я все розумію і люблю те, що стає з людиною, коли він переходить з цієї кінцевої життя в нескінченну. Але зупинити почуття я не в силах. Мені страшно важко, і, мабуть, буде так до кінця днів моїх. Проживши 35 років, ні я, ні вона напевно не знали, що так зрослися.”
