Останньою роботою Врубеля став портрет поета Валерія Брюсова. Його “двосвіття” тонко відчуте Ніною Петровської: “Трохи нахилена вперед постать поета відокремлюється від полотна, поцяткованого ієрогліфами. Все в ній кам’яно, мертво, аскетично-застиглі лінії чорного сюртука, тонкі руки, схрещені і щільно притиснуті до грудей, наче висічене з граніту особа. Живі одні очі, – провали в димно-вогняні безодні.
Враження зловісне, майже відразливе. Вогняний язик, укладений в тіснить футляр чорного сюртука. Це страшно. Дві сторони буття, що пожирають один одного, – якийсь потойбічний натяк”. Врубель не прагне перетворити портрет в іносказання, не ставить метою “втілити ідею в чуттєву форму”, але сама форма його творів має асоціативно-метафоричний характер, породжує символ у свідомості глядача. Закінчити портрет Брюсова Врубелю завадила настала у 1906 році сліпота. Він помер в 1910 році. Всього трьома роками пізніше йде з життя його дружина.
Місце митця в російському мистецтві визначається не тільки вираженням ідей символізму та модерну. На основі вічних, непорушних образів російського і світового мистецтва Врубель творить свій міф, величний і трагічний. Художник звеличує таємниці людського духу. Духовне життя виступає в його творах як найвища цінність.
Використання Врубелем стереотипних образів модерну не перетворює його твору в продукт масової культури. Від цього рятує змістовність форми. Велика майстерність, трагізм і велич духу і великий декоративний дар роблять Врубеля художником на всі часи.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)