Цю картину Брейгель написав для свого близького друга, Абрахама Ортелія, і той був настільки вражений нею, що попросив Пилипа Галле зробити з цієї роботи гравюру, згодом прикрасив зал загальних зборів релігійної громади “Сім’я Любові”. Цікаво, що пізніше картина стала власністю Рубенса, колишнього великим шанувальником брейгелевского генія. Композиція картини дуже незвичайна.
Смертне ложе Богородиці оточують тут не дванадцять апостолів, як зазначено в апокрифах; присутніх – набагато більше. Це дає підставу припустити, що джерелом для Брейгеля послужив не апокрифічний текст Іоанна Богослова, а “Золота Легенда” , за якою свідками смерті Богородиці були, крім апостолів, інші учні Христа, а також християнські мученики, чудесним чином перенесені до смертного одру з самих різних куточків світу.
Згідно нідерландської традиції, сцена показана в сучасній художнику обстановці. Всі предмети домашнього ужитку написані цілком реалістично. На стіні висить металева грілка, біля вогню кішка згорнулася, а на справжньому столі зліва розставлені глечики, тарілки і світильник.
Богородицю, відійшовшу в життя вічне, ззаду освітлює містичний світ, який потрапив сюди з апокрифа, який оповідає про явище Христа в цей момент у вигляді “світла, що виходить від Нього і излившегося над Богородицею”. Здається примарною і нереальною фігура зліва належить Іоанну Богослову, автору апокрифічного оповідання про успіння Богородиці.
Святий апостол Петро, одягнений у єпископські одягу і втілює створену Христом церква, вкладає в руки вмираючій запалену свічку. Розп’яття, що лежить перед Богородицею, переконує нас в тому, що і в свою смертну хвилину Вона не перестає думати про своє розп’ятого Сина.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)