На початку XX століття Росія пережила російський культурний ренесанс, відомий зараз як Срібний вік. Поступово в наш побут повертаються полотна художників, чия майстерність формирвалось в цей період. Серед них твори А. В. Вахрамєєва, Н. Ф. Петрова з Пензенської картинної галереї ім. К. А. Савицького.
Чудовим гідністю картинній галереї є найбільш повне зібрання творів заслуженого діяча мистецтв РРФСР В. С. Горюшкина-Сорокопудова. Становлення Горюшкина як художника падає на кінець ХІХ – початок ХХ століть, коли в мистецтві велися творчі пошуки нових форм виразного і образотворчого мови.
Не залишився осторонь цих пошуків і Іван Силич. Однак першооснову його творчості складають реалістичні традиції з якими він познайомився в Академії мистецтв, у майстерні В. Е. Рєпіна. Вивчаючи історію і побут київської Русі, художник здійснював неодноразові поїздки в Углич і Ростов.
Враження від цих поїздок відображені в численних етюдах, що зображують архітектуру монастирів і церков з самотніми фігурами черниць і послушників. Своєрідним узагальненням цих вражень стала картина “З культу минулого”, мала авторське назва “З століття в століття”.
Перед нами відкривається куточок старої дзвіниці. Сонячні промені привертають увагу до постаті ченця, який розмовляє з голубами. Інший, стоїть назустріч сонцю, вдивляється в безмежні простори. Одвічне прагнення людини до світла…
