Кращий з кримських пейзажів А. В. Купріна і, мабуть, взагалі найкраща його картина – “Беасальская долина”. Це одне з тих творів радянської живопису, в яких втілилися у 1930-х роках досягнення соціалістичного реалізму його оптимістичне, життєстверджуюче прийняття світу, жива емоційність художнього образу, узагальненість суджень про життя. Твір Купріна написано в традиції станкового пейзажної картини, в якій створюється свій, існуючий за законами своїх внутрішніх закономірностей, багатий і величний світ природи. В нього повинен заглибитись глядач для того, щоб в живій, природному вигляді пейзажу вловити рух його внутрішніх сил і відчути в них людське зміст картини, для того, щоб оцінити високу якість майстерності, з яким це зміст живописець зробив чуттєво-чуттєвим у своєму творі.
Основний мотив картини, який вводить нас у світ, – це зображення дороги, що йде вглиб. Її пильна, кам’яниста смуга йде між придорожніх кущів, потім вона повертає направо, і цей поворот відзначений фігурою людини, яка, як і стрункі силуети тополь, дозволяє відрахувати глибину простору. Далі з’являється фігура чабана вертався зі стадом. І вже не стільки поглядом, скільки почуттям можна вгадати подальший рух дороги, прихованої від кущами око глядача.
Природно, що кожен глядач бачить зображену тут дорогу, але потрібно вникнути в суть картини, в композиційний зміст зображеного мотиву, щоб зрозуміти всю повноту його образного змісту. Тоді перед вами почне розкриватися внутрішнє рух, що пронизує відбитий на полотні вигляд природи.
Дорога зникає в кущах і пагорбах пейзажу. Її рух затягує вас в об’ємно-просторову тканину картини, змушуючи сприйняти те людський зміст, яке розкриває тут художник. Саме тут і починає відчуватися стан природи, коли після літнього південного спека наступає вечірня тиша. В цьому мотиві дороги, на якій вляглася піднята ногами людей пил, втілюється думка про те, як після спекотного робочого дня настає такий момент, коли людина, разогнувшись від денних турбот, почуттям і розумом обходить у вечірній час знайомий і улюблений їм світ прекрасної природи.
Замирающее у вечірні сутінки рух дні, тема зміни м’язового, галасливого руху беззвучним і спокійним рухом ночі несуть в собі великі людські роздуми, ясну думку про життя, про її красі і величності.
У картині зображено перехідний стан природи, і головним у ній виявляється внутрішній рух, пронизує природу в цей вечірній час. День і ніч, рух і спокій, згасаючий світло і наступає темрява, перехід від минулого до майбутнього – все це сплетено в картині в єдине складне ціле. Можна гостро сприйняти в перехідному явищі його суперечливість, незлагодженість. Але можна відкрити всю гармонію поєднання сил такого перехідного моменту, побачити в ньому можливість для повнозвучного оповідання про рух життя, розвитку думки. Саме це і стверджує Купрін, повідомляючи життєву повноту художнього образу. І це дається лише в тому випадку, коли об’ємна форма, композиція, малюнок, колір взяті в русі, коли ця динаміка життя стає наочною і зримою в правдивому зображенні природи.
