Картина В. К. Айвазовського “Чорне море” володіє якоюсь таємничою привабливістю. Вона змушує глядача не просто спостерігати за непокірної водною стихією, але і відчувати все буйство її характеру.
Перше, що кидається в очі, чітка межа, що розділяє два вічних протистояння, воду і повітря. Їх боротьба позначена у всьому, і насамперед це помітно на тонах, які використовує художник. Зелено-сіра, місцями жахливо чорне море, уособлення чогось бурхливого і суворого, протиставлене сірувато-блакитного неба, символ спокою, десь далеко становящемуся чисто білим. І така ж чисто біла димка на горизонті ніби натякає, що сусідство двох борються стихій неможливо.
Звичайно ж, головний образ полотна – це нескінченне море, яке В. К. Айвазовський відобразив у момент тільки розігрується бурі. Воно немов жива сутність з неспокійною душею. Можна помітити, як вітер посилюється, наганяючи грізні хвилі, готові поглинути будь-якого морського мандрівника. Неможливо зрозуміти, де відбувається народження тих маленьких “баранчиків”, які потім стають гребенями страшних хвиль. Таке відчуття, що ми залишилися наодинці з грізною природною силою, яка ніби забирає з собою в далекі простори або забирає в бездонну прірву.
Хоча десь далеко загубилася старенька лодчонка разом зі своїм господарем. Наявність такої крихітної деталі, що свідчить про присутність живої істоти, говорить про те, як малий і нікчемний чоловік по порівнянні зі страшною стихією, народженою природою.
Важко не відчути, наскільки сильний художній талант Айвазовського. Йому вдалося не просто зобразити неспокійний стан морського пейзажу, але і показати його внутрішню жахаючу силу. Це змушує будь-якого захоплюватися полотном “Чорне море”.
