Моя мама – Юрій Ракша

Моя мама – Юрій Ракша

Моя мама   Юрій Ракша

Юрій Ракша був класичним представником пізнього соцреалізму 60-70-х років. Цим духом пройняте і всі його творчість. Але свою маму такий Юрій Ракша ніколи не знав. Все життя вона відпрацювала різноробочою на місцевій фабриці. На її молодість припали голодні воєнні та повоєнні роки. І до 1950 року, коли нарешті повернувся після фронту і подальшої служби батько, мати стала зовсім старою.

Картина задумана як якась лірична присвята. Тридцятих років, молодості, героїзму, будівництва Магнітки. Художник не застав цей час, але зміг його відчути.

На картині – частина невеликої кімнати дівочого гуртожитку, розміщеного в дерев’яному бараці. Залізні ліжка, одна з яких покрита клаптевим сільським ковдрою, на стіні – дзеркало, кілька фотографій і розворот якоїсь газети. Чотири дівчини. Одну з них чекає чоловік за вікном – судячи з усього, світловолосу, яка стоїть спиною до глядача в центрі кімнати. За словами художника, йому важливо було передати єдність духу і фізичної краси. Результатом з’явився незвичайний золотий світло, в якому “купаються” дівочі постаті.

Саме ця картина принесла Юрію Ракші велику популярність. Пішли численні виставки, публікації в різних журналах, після яких художнику приходили пачки листів. Сам він зізнавався, що найдорожчими були листи від ровесників його мами, будівельників Магнітки, узнававших в картині і себе і всі найдрібніші деталі побуту. У максимально точному і повному відображенні всіх подібних деталей і складався пізній соцреалізм.

Теми, повністю розкриті в картині – героїзм, єдність фізичної і духовної краси, молодість – художник використав і в інших полотнах, таких, як “Сучасники” і “Продовження”.