Ще до Великої Жовтневої соціалістичної революції В. Е. Грабар увійшов до числа живописців, творчість яких визначило обличчя російського мистецтва передреволюційної пори. Вже тоді їм були написані пейзажі, які вразили сучасників правдивістю передачі природи в яскраві, сонячні дні, передачі світла й повітря. Грабаря захоплювала проблема пленеру – живопису на відкритому повітрі. Звідси його симпатії до імпресіоністів.
Але у своїх роботах, незважаючи на любов до французьких живописців, Грабар залишався істинно російським художником, не устававшим милуватися рідною природою, що і визначило патріотичний зміст вже його ранніх творів. Після революції Грабар активно включився у створення соціалістичної культури. Великий вчений-історик мистецтва, невтомний пропагандист великого спадщини російської художньої культури, він разом з тим до самої смерті не кидав пензля живописця. Талант його зміцнів, а творчість стало багатше і багатогранніше. Тепер він виступав не тільки як пейзажист, але і як тонкий і глибокий портретист, майстер історико-революційної картини. Не втрачаючи трепетною життєвості, пейзажі Грабаря стають визначенішими за своїм пластичним якостями, за рішенням простору і световоздушной середовища. Змінюється і зміст пейзажів Грабаря. Якщо до революції їм була властива певна камерність, то тепер вони знаходять велику внутрішню силу і широту.
Ось картина художника “На озері”. Головним тут є передача торжествуючої сили і вольності природи. Все в цьому пейзажі здається значним: і група дерев першого плану, і удалечінь простір, і безмежна широчінь неба. Картина сповнена руху: листя дерев тріпає вітер, по небу несуться сліпучо-білі хмари, по траві ковзають швидкі тіні. Художник немов говорить, що навколишній світ прекрасний у своєму вічному русі, в нескінченній зміні вражень, які він дарує людині.
Простими засобами Грабар створює відчуття величності скромного пейзажного мотиву. На березі озера він поміщає фігурку вершника. Вона здається дуже малою порівняно з деревами, що займають майже всю площину полотна. Ця фігурка необхідна художнику, щоб посилити враження глибини простору, що минає до протилежного берега озера. Відомо, що в пейзажі важко передати відчуття часу його створення. Але безсумнівно, що великий художник може, не зображуючи характерних прикмет часу, дати відчути глядачеві ті думки, які хвилюють його сучасників, ті почуття, що їх охоплюють. Точно так само і Грабар вміє у своїх пейзажних роботах створити уявлення про нашу епоху – епоху дерзань, вільного і радісного сприйняття життя. Такі думки і почуття викликає картина “На озері”. Це твір створено в ті роки, коли радянський народ, натхненний переможної революцією, що повірила в свої сили, робив перші кроки у будівництві нового суспільства. Повний ентузіазму, він упевнено йшов до майбутнього, сулящему радісне, щасливе життя. У пейзажі Грабаря ми відчуваємо цю дерзновенність, цю свободу і цю силу.
Оптимістичне за своїм емоційним змістом мистецтво Грабаря приваблює здоровим і ясним відчуттям дійсності. Пише художник залитий літнім сонцем парк, букет квітів, покриту сліпучим снігом землю в холодний зимовий день, він завжди виступає життєлюбом, радісним навколишнього, співаючим життя захоплені гімни. Картину “Зимовий сонячний день” відокремлюють від “Озера” п’ятнадцять років. Але час ніби не владний над художником. І в пізньому творі Грабар постає художником-оптимістом, якого безмірно радує все, що постає перед його поглядом. Мотив картини “Зимовий сонячний день” дуже простий: рідкісний березняк і сніжна пелена на передньому плані, далеко темна смуга лісу, проглядивающая крізь гілки ясна блакить холодного неба. Композиція створює відчуття спокою.
Простір розгортається уздовж полотна, спокійні горизонталі трохи порушуються безладно розкиданими деревами і тягнуться по діагоналі кучугурами. І все ж пейзаж Грабаря не можна назвати спокійним і застиглим. Враження внутрішнього напруги, інтенсивної життя природи досягається завдяки сяючого колориту, напруженим колірних сполучень. Прозорі сині тіні і темна смуга лісу на обрії підкреслюють сліпучого білизну снігу, освітленого сонцем, чиста блакить небес чудово відтіняє білосніжні стовбури беріз. Все в цьому пейзажі живе, іскриться, грає.
У цій грі, це чари лісу, одягненого в сяючий зимовий убір, знаходить вираз захоплене почуття художника, його любов до життя, до рідної природи. У своїй автобіографії художник розповідав про те захваті, який він зазнав при зустрічі з Батьківщиною після повернення в 1901 році з-за кордону: “Тільки тут я відчув,- писав Грабар, – до чого мені дорога рідна країна. Я був просто закоханий у кожну берізку, галявини, у вибалки, переліски, настільки давно не бачені. Але особливо вразила мене перша побачена мною після довгої перерви російська зима – біла, сонячна, а пуще всього казкове пишність інею. Я все забув і, оселившись на довгі роки в сільській глушині, з рідкими поїздками в місто, з ранку до вечора сидів на повітрі перед складним мольбертом, намагаючись розгадати таємницю нашої милою, рідний, єдиною по красі природи”. І далі, говорячи про значення пейзажу і натюрморту у творчій роботі живописця, Грабар підкреслює, що вони “є тим, чим було для міфологічного Антея постійне дотик до землі”.
Ці слова як не можна краще розкривають характер пейзажного творчості Грабаря, його побожне і захоплене ставлення до російської природі. У ній він знаходить невичерпне джерело натхнення, до неї він звертається в ті миті, коли необхідно заповнити творчі сили художника, коли він потребує нових глибоких враження. Творчість Грабаря являє собою цікаву сторінку в історії радянського мистецтва. Його щирі полотна, зазначені чудовим майстерністю і – головне – глибоким почуттям, увійшли в золотий фонд нашої художньої культури.
