Врубель був одружений на одній з найвидатніших російських співачок Надії Іванівні Забеле. Вона була улюбленою співачкою Римського-Корсакова, для неї він писав сопрановие партії в операх, починаючи з “Царської нареченої”. У Врубеля багато портретів Забе-ли, і це теж одна з особливих сторінок його творчості.
Роман з Надією Іванівною був обставлений усіма атрибутами романтичної закоханості. Н. В. Забела згадує: “На одній з репетицій я під час перерви була вражена і навіть дещо шокована тим, що якийсь пан підбіг до мене і, цілуючи мою руку, вигукнув: “Чарівний голос!” Стояла тут Т. З. Любатович поспішила мені представити: “Наш художник Михайло Олександрович Врубель”, – і у бік мені сказала: “Людина дуже експансивний, але цілком порядний” . Так чутливий до звуку голосу Михайло Олександрович був завжди. Він тоді ледве міг розгледіти мене, – на сцені було темно; але звук голосу йому сподобався”. Виходить так, що Врубель закохався не стільки в обличчя, зовнішність, скільки в образ, голос, у мрію, створення своєї уяви.
Щасливий період їх життя виявився недовгим. По-перше, тому, що у них народився син із заячою губкою, що справило на Врубеля надзвичайно тяжке враження, і, власне, з цього моменту починається його зрив хвороба і божевілля. І з цього ж моменту Врубель починає працювати над своїм “Демоном переможеним”. Це був твір, яка закріпила за ним славу декадента, – а потім починаються роки у психіатричній лікарні, де Надія Іванівна постійно відвідувала Врубеля і часто для нього співала. Осібно серед мальовничих портретів 1890-х років стоїть “Портрет Надії Іванівни Забели-Врубель” “в туалеті ампір”. Він написаний на хуторі Плиски і немов увібрав в себе коротку пору щастя, яке художник відчув після з’єднання з Забела.
Врубель вперше не відчуває себе самотнім. Він створює одну з найбільш гармонійних своїх творів. Світлі легкі фарби, лілуваті, фісташкові, немов би звучать в тональності “ля мажор” – так, у листах Римського-Корсакова Забела визначала свій душевний стан цього періоду. В сукні і капелюсі, зшитому за задумом Врубеля з легкої просвічує серпанку, вона нагадує буколічну пастушку. Пора щастя було недовгим. Незабаром, у 1902 році, раптово помирає малолітній син Врубелей Сава. Врубель занурюється в невиліковну хворобу.
У 1904 році Забела переїжджає до Петербурга разом з чоловіком, якому судилося залишок життя провести в психіатричних лікарнях. Забела надходить на службу в Маріїнський театр, але, як пише в своєму щоденнику його директор Володимир Теляковський, її тримають тут з милості, заради хворого Врубеля. Можливе пояснення творчих невдач знаходимо в листі художника Костянтина Сомова: “Бідну на нашій величезній сцені ледь чутно й ледве видно. Вона зробила помилку, вступивши в Маріїнський театр. Співає вона дуже добре для російської співачки, але голос її стомлений вже”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)