Що не кажи, а квіти вносять в нашу сумну і звичну повсякденність відтінки радості та свіжості. Нехай навіть для цього їх доводиться “вбивати”, тобто зрізати разом зі стеблами і ставити у вазу з водою, щоб довше не засохли, не зів’яли. І рідкісний художник втримається від того, щоб хоча б раз не звернутися до жанру натюрморту, нехай він і вважався низьким, наприклад, в естетиці Просвітництва XVIII століття.
На картині італійського живописця Лицинио Барзанти пахнуть троянди у вазі, причому троянди кількох сортів: білі, рожеві, червоні. Кілька з них вазу не увійшли, хоч вона і досить об’ємна. Для них, мабуть, приготовлена друга ваза – та, що за розміром трохи менше і теж знаходиться на столі, поки в очікуванні. Обидві вази стоять на білосніжній скатертині, в правому кутку лежать кілька книг або альбомів. Лівий верхній кут являє край великої картини, що висіла на стіні. Про те, що намальовано на ній, можна тільки здогадуватися, так і не переслідував художник такої цілі.
Саме оздоблення говорить про те, що кімната належить людині з середнім достатком. Тут, як мовиться, все скромно, але обставлена зі смаком. Цікаво, що за трояндами видно квіти зовсім іншого роду – чи не польові волошки. Дивне, парадоксальне поєднання, що створює вигадливу художню гармонію.
