Лідер руху російських авангардистів кінця 1900 – початку 1910-х, М. Ф. Ларіонов надавав велике значення щирому, наївному, на перший погляд, несерйозного дитячої творчості, оскільки воно завжди безпосередньо і йде з глибини свідомості дитини.
Наслідуючи наївному дитячому малюнку, художник прагнув створити твори настільки ж щирі і безпосередні. Дивлячись на світ очима дитини, Ларіонов написав цикл картин “Пори року”, де кожен сезон уособлює нехитре зображення жіночої фігури, а поруч слід пояснення, написане нарочито недбало. Однак втілення задуму виявилося не по-дитячому глибоким. Весна оточена незграбними крилатими янголятами, весняна птаха несе їй гілочку з бруньками, що розпускаються; поруч справа відгороджене вертикальною смугою росте те саме деревце, яке можна трактувати як біблійне Древо пізнання.
У правій частині нижнього “регістра” картини зображено чоловічий і жіночий профілі, з двох сторін звернені до Древа пізнання – образи первісних Адама і Єви, які відчувають, мабуть, пробудження ніжних почуттів, подібно до того, як пробуджується природа, і, можливо, вже скуштували заборонений плід. У тому ж просторі, зовсім внизу, вгадується ще один біблійний сюжет – “Вигнання з раю”. У лівому полі того ж нижнього “регістра” слід наївне опис весни, ніби зроблене дитиною: “Весна ясна, прекрасна. З яскравими квітами, з білими хмарами”, в якому, однак, відчувається якесь лукавство художника. Адже невипадково в підзаголовку назви ми читаємо “Новий примітив” і подумки закінчуємо “.. .на вічну тему”.
