“Веяльщици” ніби зійшли з полотен Мілле, проте в картині Курбе замість патетичности, суворою аскетичності, властивих робіт барбизонца, що зображує селянок за роботою, ми знаходимо чарівних у своїй простоті персонажів, іскристий колорит, багате освітлення і, звичайно, наповнену еротикою атмосферу.
Сезанн, великий шанувальник Курбе, був у захваті від цієї картини і в одному з листів зазначав: “Заливає все довкола жовтий світло; рудувата велика покривало, розстелену на підлозі; хмари пилу, що піднімаються над зерном; локон, спадаючий на шию однієї з жінок, як на найбільш чуттєвих полотнах Веронезе; і руки – ці руки кольору топленого молока, витягнуті руки селянки – гладкі, як прибережні камені… А адже це його позувала сестра… Її можна помістити на одну з картин Веласкеса: вона чудово туди впишеться, клянусь!.. Яке ж все тут насичене і зернисте! Скільки у всьому це життя! Це дійсно вражає!”. Далі, говорячи про цю ж картині, Сезанн підкреслює, що палітра Курбе “пахне зерном”. Це, без сумніву, найвища похвала з боку художника, який вважав, що для того, щоб по-справжньому відчути картину, на неї потрібно не тільки дивитися, але також… пити, їсти, нюхати її, слухати, коротше кажучи – увібрати в себе всім тілом, всіма органами почуттів.
Картина “Веяльщици” займає у творчості Курбе виняткове місце, втім, як і в історії живопису XIX століття взагалі. Художник відмовляється від використання перспективи, тому сцена позбавляється глибини. Всі фігури здаються плоскими і зображені на одному плані. Тут можна простежити вплив мистецтва Сходу, а в особливості японськими гравюрами. В цьому сенсі картина “Веяльщици” стає своєрідною стилістичної попередницею робіт Едуарда Мане або Поля Гогена.
