Картина Михайла Нестерова “За приворотним зіллям” написана під безпосереднім впливом постулатів передвижників, а саме під впливом їх трепетного ставлення до побутового жанру.
Перше, що змушує зупинитися на цій картині – обличчя дівчини. Можна тільки захоплюватися і дивуватися, як вдалося митцеві через настільки крупно виписану фігуру зобразити такі глибокі емоції: неймовірно глибокий сум через нерозділене кохання відображають очі, безвихідь і розпач прозирає в мляво опущених руках, стиснуті губи твердять про сумні, яке відчуває героїня, вдавшись до останньої ниточці-надії приворотному зілля.
Дивно, але як чудово сумне обличчя дівчини! Молода дівчина з сумним виразом – це стійкий лейтмотив у багатьох картинах художника. Дослідники припускають, що сумні жіночі образи – це непередавана біль втрати по дружині Нестерова, яка померла дуже рано при пологах.
У кутку картини нас чекає ще один діючий персонаж – старець, чаклун, знахар, на що вказує не тільки його борода, конусоподібна шапка і відокремлене житло, але і щось на зразок оберега на поясі. Його насуплені брови висловлюють розуміння, і навіть співчуття – тільки глянувши на сумну красуню, він знає про всі її сердечні муки.
Контрастом до цієї, загалом-то, сумною сцені служить буйно розрослася рослинність навколо дівчини – таку приглушену, любовно виписану зелень можна знайти на багатьох полотнах майстра. Так званий, “несторівський” пейзаж завжди натхненний з ліричними героями його картин.
Ми не знаємо, чим закінчиться ця історія – отримає дівчина зілля і набуде щастя, чи піде так і не зважившись підняти свій погляд на старого. Живописець лише змушує нас співпереживати, і ми, ніби, і самі стаємо мимовільними учасниками сюжету, а мила дівчина знітилась не тільки перед старцем, але і під нашими, нехай і співчуваючими, поглядами.
