Серед безлічі справ і задумів промайнула і загубилася крихітна картинка “Зимовий день” – по суті, не що інше, як етюд, швидко зроблений прямо з вікна, з додаванням двох фігур, стрімко набросанних, але притому що зберігають характерність: одна з них, розташована віддалік, позначала Дружиніна, інша, на тротуарі лінії Двадцять першої, помітно ссутуленная і мішкувата, зі згортком паперів у руках,- самого художника.
Не знаменно, що він – нехай ненароком, мимохідь і явно не надаючи серйозного сенсу зробленому, – вернувся до того, з чого починав колись, до свого першого “досвіду передражнювати натуру” і знову захотів сфотографувати “порожній перед вікнами вигляд”? Який проїв очі довгий нудний паркан з воротами, а за ним далеко даху будівель та декілька дерев – мотив нікчемний, пересічний, та неможливо уявити собі, щоб їм спокусився хоч один з визнаних пейзажистів того часу.
Федотов не був пейзажистом, він і спокусився, і з вражаючою ощутимостью передав особливий стан петербурзького зимового дня, його волого-морозного повітря, його неба, що світиться крізь невидиму завісу, і саму млосно-сонно тягнеться глуху ранкову присмерковість, непомітно переходить у присмерковість вечірню.
Але годину Федотова не пробив, і пейзаж не заволодів ним, і сам він відмахнувся від мимоволі вискочив з-під його пензля – написав і тут же дружньому презентував Дружинину.
