“Атавізм сутінків” – робота Сальвадора Далі. Сплутати цю картину з подачею іншого художника важко. Далийский вгадується почерк в характерному маренні, зрозумілою лише йому, і майстерністю живопису високого класу. Атавізм Сальвадору, як особини “третього” підлоги, виплеснувся в сутінковому атавизме на це полотно. Кожна картина змушує подумати над сенсом не тільки самого сюжету, а в тому числі буття і власного “я”. Представлена картина – “несусвітній” шедевр творчого пориву Дали.
Для сутінкового підтексту автор зобразив воза з лантухами, вила, увіткнені в жінку-селянку, нібито це вечір трудового дня, кінець польових робіт і селяни, зібравши пожитки, плетуться в сутінках геть. Як і прийнято, Сальвадор Далі не став обтяжувати себе складним пейзажем, пишною рослинністю та колосками хліба. Його простір безмежно, але окантовано щільною стіною пагорбів і каменів. Щоб забарвити в небо кольору заходу автор застосував яскраві кольори – це смуга з суміші лимонно-жовтого і полум’яно-червоного і смуга вже темного неба кольору сливи.
Соковитими плямами сонця він написав стесанний камінь і коло на землі, в якому чоловік стоїть, як клоун на манежі. В “Атавизме сутінків” використано багато контрастних переходів від світла до тіні, що і поставило сюжетом різкий тон настали сутінки. Окремою главою хочеться виділити роботи настрій. Воно занадто складне і викликає сум’яття розуму. Вже померлі герої і вмираючий день умертвляють всі радісні пориви споглядальника.
Хвора уява Дали лягло таким же нездоровим відбитком на полотно. Закостенілий глядач, а тим більше дідусь з костуром, пройшов і вогонь, і воду, засудить і череп селянина зі зростаючою з нього воза, і смерть нещасної жінки від власних вил. Він не зрозуміє Сальвадора, зате скаже, що все красиво і барвисто, схоже на пластилін у руках хвору дитину. А ми, ті, хто знає живопис і долю автора, розділимо тугу і непереборну тягу Дали до Бога, його талант, спрямований у протилежний бік прекрасного в щось схоже на сутінки…
