Автопортрет, написаний голландським художником Рембрандтом ван Рейном у віці 59 років. Розмір картини 91 x 77 см, полотно, олія. Повна назва картини “Автопортрет Рембрандта ван Рейна в образі апостола Павла”. Зображення Рембрандтом самого себе, часто повторюване і перетворюваний, завжди йде в глибину, воно, як було якось сказано, ціла автобіографія в зоровій формі, “єдина для всього людства” .
Єдиний раз в історії у цих картинах втілені становлення особистості, зростання індивідуальності. Перед нами – людський документ, що не має собі рівних. Але подібна беспримерность не повинна затуляти погляд на конкретне, особливе, так як це – найважливіше Мова йде про автобіографії художника певної історичної епохи і певної країни. Мова йде про зображення самого себе в певному суспільному становищі. Пізні автопортрети 60-х років не залишають ні найменшого сумніву в тому, що жоден з них не дає чіткого уявлення про Рембрандта, тільки їх повний контрастів ансамбшь робить начерк особистості, людини з його суперечностями.
Всі автопортрети по-своєму висловлюють дійсне ставлення до часу і життя, їх контрасти і суперечності відображають вже раніше пізнані протиріччя людського існування і лише пізніше в автопортретах з постійно зростаючою силою з’являється зрозумілий антагонізм між соціальним буттям і індивідуальними устремліннями самотнього художника. Піднесення самого себе як засіб самозахисту і, одночасно, як єдино можливий засіб захисту мистецтва та художників взагалі.
У них проголошується і самоствердження Рембрандта по відношенню до суспільства, в якому спрямовані в майбутнє висловлювання митця, його уявлення про людяність “з чистим серцем” не мають ніякої основи. Цим пояснюється те монументальне перетворення власного “я” художника аж до трагічної величини, яка шукає міру оцінки лише в самій собі і виправдовує в художній формі “несвідомий, але жахливий егоїзм” генія.
Наприклад, в кельнському автопортреті Рембрандт свідомо представляється нам поруч з бюстом давньоримського бота Терміна, повелителя кордонів і часу. Перед цією алегорією смерті, уникнути якої ніхто не в силах, художник дає відсіч часу, світу і ним самим обраною долі – з незбагненною і скритної усмішкою, з явним глузуванням, з триумфирующим спокоєм і іронією, освітлений “золотим сяйвом згасаючого післяобіднього світла”. “Скульптурі Терміна Рембрандт протиставляєте своє зріле мальовнича досконалість в оволодінні фарбою і світлом, символу смерті – вируючий життям мазок і свою спокійну філософську посмішку.
Цей пізній автопортрет Рембрандта проголошує найпотаємнішим чином старий девіз Терміна – “Я ні перед ким не відступаю”. Пізня живопис Рембрандта доводить предмет її зображення до такого масштабу самовираження, що укладена в ній, повне енергії уявлення про людську діалектиці змушує нас зрештою забути про саму мотивуванні картин, портретів і автопортретів великого живописця.
