На зворотному боці головного вівтаря сієнського собору серед сцен Страстей Христових” є і картина, що зображає ранкове відвідування гробу Господнього дружинами-мироносицями. Це одне з кращих творів, що виражають поетичний світ Дуччо.
Картина побудована на протиставленні величного спокою ангела, що звіщає про воскресіння, і боязкої боязкості стоять біля труни жінок. Композиція і тут слід традиційним канонам візантійської іконографії, але Дуччо з глибоким почуттям передає драматизм сцени, залучаючи до співпереживання і глядача.
Ідейний зміст картини підкреслюється величезною скелею на задньому плані: широкий моноліт скелі освітлений зліва; цей світ крім символічного значення, має і композиційну функцію – він сприяє посиленню просторового ефекту. У лівій частині картини зображені три жінки, які тримають в руках пляшечки з пахощами, якими вони мали намір умастити тіло Христа замість бальзамування.
Дуччо глибоко відчув їх душевний стан. Переляк змушує їх тиснутися один до одного, їх погляди прикуті до ангела, вони запитують і дивуються. Їх почуття виражаються і на обличчях, і в жестах, і в застиглих фігурках, а також м’яко модельованих світлотінями, неспокійно звиваються складках їх одіяння.
