Європою Суриков марив багато років, і, отримавши за картину “Меншиков в Березові” п’ять тисяч, художник з сім’єю відразу почав збиратися в подорож. З усіх країн, які відвідали Сурикови, особливо запала в душу Італія. Живописець днями пропадав у музеях – Венеція, Мілан, Неаполь, Рим, Флоренція, де б не був Суріков, він пильно вбирав красу живописної спадщини італійських майстрів. Будучи в Мілані, художника не могла не привернути одна з центральних пам’яток – старовинний собор.
Картина “Міланський собор” з’явилася в чарівний час для майстра – матеріальна свобода, завдяки вигідному продажу картини, здійснення давньої мрії, можливість на власні очі побачити мистецтво Ренесансу, яким так захоплювався Суриков. Все це настрій можна вловити в його світлій роботі.
Полотно дивує своїм тонким колористичним вирішенням – майже невагомий собор у висвітленні яскравого, але нерізкого сонця. Саме в цій роботі з’являється знаменита “сріблястість” зображення, яку часто можна буде спостерігати в наступних картинах.
Уважний глядач може відчути якусь схожість полотна Сурікова з роботами імпресіоністів – то ж увагу до негайного світлу та повітрю, які можуть змінювати форму і форму зображуваних предметів.
Картина написана в техніці акварелі, яку художник дуже любив і шанував. Саме Сурикову належить заслуга виведення акварелі на передній план, як самостійної форми – до цього акварель носила суто прикладний характер і була покликана вирішувати різні завдання, що передують власне написання картини. В цілому робота відрізняється теплотою і ніжністю. Колірна гамма вибрана дуже акуратно – це все пастельні тони. У зображенні переважає згладженість, навіть розмитість образу.
Проте дивним чином ні вибір колірного колориту, ні особливість “прозорого” зображення нітрохи не благають велич цієї споруди. Міланський собор відтворено з усією своєю значимістю височиною, яка притаманна готичним спорудам.
Сьогодні ця картина експонується в Третьяковській галереї.
