Фламандський художник Франс Снейдерс – один з найбільших майстрів натюрморту у світовій живопису. Його картини, кожна з яких – гімн радості земного буття, в жанрі натюрморту рівнозначні того, що створював Рубенс в інших видах живопису. Обидва художника багато і плідно співпрацювали. Снейдерс доповнював зображенням квітів і плодів картини Рубенса ; у творах Снейдерса часто зустрічаються фігури, виконані за ескізами Рубенса.
“Натюрморт з битою дичиною і омаром” написаний Снейдерсом пору творчого розквіту і в ньому чудова майстерність художника проявилося в повну силу.
До творів Снейдерса дивно не підходить французьке назва “натюрморт”, що означає мертва природа. Вони сповнені життєвої сили, руху. Зображена харчі ніби розпирає рамки картини, не вміщаючись на площині величезного столу, звішується з нього або, скотившись, купами лежить на підлозі. Художник прагне посилити враження динаміки і тим, що вводить в полотно зображення живих істот: з-під столу визирає собака, готова кинутися на ощетинившуюся кішку.
Динамічні і барвисті поєднання в картині – сліпучо-біла скатертина покладена на яскраво-червону, на синьому блюді виділяється червоний омар, блищить синьо-зелено-золотаве пір’я павича. Але нестримна вакханалія фарб і форм завжди підпорядкована у Снейдерса єдиному композиційному задуму. У картині “Бита дичина і омар” яскраве барвисте пляма скатертини і омар укладені в овал, окреслений розкинувся павичем, овочами на підлозі і драбинкою з поставленим на неї їжею.
Оцінивши і використавши декоративні можливості, закладені в натюрморті як жанрі живопису, Снейдерс ніколи не нехтував індивідуальною характеристикою окремих предметів. Кожен з них, будь то слизька, глянсувата луска риби, заяча шерсть або соковиті плоди, зображений художником з великою життєвою переконливістю. Крім того, Снейдерс був неабияким анімалістом, про що, наприклад, свідчить зображення тварин у картині.
“Натюрморт з битою дичиною і омаром” входить в серію із 4 картин Снейдерса, названу “Крамниця”. Ці твори були виконані для єпископа міста Брюгге. Картини надійшли до Ермітажу в кінці XVIII століття, під час правління Катерини Великої.
