В роботі “Осінь” Шишкін використовував закритий тип композиції, для якого характерно утримувати увагу глядача в межах заданого обмеженого простору. Формат картини витягнуть у вертикальному напрямку. Твір побудовано класично правильно – пейзаж розподілений на три плану. При цьому перший і другий плани детально опрацьовані, а дальній – виконаний більш узагальнено, що і дозволяє зробити висновок про те, що дана робота є етюдом.
На передньому плані зображено сухе дерево і два кущика, між якими простежується чітка ритмічна зв’язок. Дерево відразу притягує увагу глядача, і тільки розглянувши його, ми переводимо погляд на другий план.
Дерева, зображені на другому плані, грають роль центру композиції, до якого спрямовані лінії взаємодії всіх елементів картини. Вони зображені художником досить докладно і пластично. Можна припустити, що це клени, оскільки саме цим деревам властиво з приходом осені забарвлюватися в золотий колір в першу чергу.
За деревами відкривається сіре осіннє небо, за рахунок якого золотий колір листя здається ще більш яскравим. По обидві сторони від центру композиції розташовані ще зелені дерева, які відіграють роль своєрідних лаштунків. Вдалині видніються силуети інших дерев. Тобто вся композиція картини побудована за принципом симетрії.
Шишкін дуже вміло використовує повітряну перспективу – віддалені об’єкти він зображує менш чітко і в синювато-блакитних тонах. Хоча сам художник стверджував, що не знайомий з законами перспективи і малює по чуттю, можна з упевненістю стверджувати, що “Осінь” є значимим досягненням майстра в пленерного живопису. Віртуозне використання повітряної перспективи створює відчуття глибини. Зображення великого шматка неба і дерев цілком створюється відчуття епічності і розмаху, властиве картин Шишкіна. За рахунок зображення дерев цілком художник створює ілюзію вертикального руху.
Етюд “Осінь” цікавий ще й тим, що зображення цієї пори року зустрічається у творчості Шишкіна досить рідко. У кожній роботі відчувається тонке і глибоке розуміння унікальності північної російської природи. У місці з тим для створення художніх творів обраний мотив, близький і зрозумілий кожному простому людині.
Художник працював в реалістичному напрямі, однак в картинах прослідковується чітко виражений ліричний початок. Це пояснюється тим, що, незважаючи на прагнення майстра об’єктивно зображувати оточуючу реальність, художні образи, створені ним на полотні, проходять через призму його багатого внутрішнього сприйняття. Для творів Шишкіна характерно присутність поетичної і літературної підтексту. І в цьому він має багато спільного з іншими представниками мистецтва дев’ятнадцятого століття, яке було визнано століттям літератури.
Головна складова, яка і є красою його творів, – це гострий інтерес до навколишнього світу і пильну його вивчення. Спонукання до об’єктивного зображення краси навколишньої природи заклало основу шишкинского поетичного реалізму.
Працюючи над композицією “Осінь” художник прагнув розкрити ті риси природи, які близькі особисто йому і в той же час були значні своїм об’єктивним змістом. Саме в такому підході він бачив завдання образотворчого мистецтва і можливість привнести в творчість пізнавальне начало.
Вивчення даної роботи Шишкіна дозволяє зробити наступні висновки: В перші роки другої половини дев’ятнадцятого століття починає складатися новий напрям у мистецтві – реалістичний російський пейзаж, для якого характерні новаторський підхід і тонкий артистизм у поєднанні відчуттям безпосереднього дотику з природою.
Розвиток реалістичного напряму в російській живопису викликало великий інтерес у передової громадськості, оскільки довелося на період піднесення культурного життя в Росії. Крім того, ця течія в мистецтві було нерозривно пов’язано з епохальними історичними подіями того часу, коли на першому місці для всієї творчої інтелігенції стояв селянський питання.
У цей складний історичний період визначальну роль для російських художників набуло питання про зміст їхнього мистецтва. Від живописців очікували творів, які за допомогою художніх образів відображали настрої пригнобленого класу. Саме в це десятиліття російські пейзажисти найбільш часто вибирали для своїх картин такі мотиви природи, в яких мовою мистецтва можна було розповісти про народній сумі – навіває тугу осіння пора з брудними, розмитими дорогами, похмурий, є небо, рідкі переліски, напівзруйновані занесені снігом села…Пейзажисти того часу намагалися зображувати оточуючу дійсність, анітрохи її не преукрашивая. Цей підхід був притаманний таким відомим майстрам як Шишкін, Саврасов, Куїнджі, Полєнов. При цьому кожен з художників мав свою індивідуальну точку зору на художні прийоми і способи побудови композиції.
Етюди Шишкіна – це цілий світ, створений з великим трудом і трепетною любов’ю до природи рідної землі. Незважаючи на те, що майстер прагнув передавати побачене в детальні подробиці, його роботи не виглядають втомлює, оскільки зроблені з любов’ю, яка передається в процесі перегляду і глядачеві.
Шишкіну судилося зіграти визначальну роль у становленні російської пейзажної живопису. Основу його багатого дарування становив неординарний талант художника в поєднанні з загостреним почуттям всього живого. Завдяки цьому картини живописця увійшли в духовне життя декількох поколінь.
