І разом з тим при всій декоративності Паризьких вогнів вони справді импрессионистични в прагненні зафіксувати художника швидке враження від побачених нічних паризьких вулиць. Композитор і музикознавець Борис Асафьев, написав глибоку книгу про російської живопису так охарактеризував враження від Паризьких вогнів Коровіна: “Ні в одне з моїх відвідувань Парижа, аж до останнього, в 1928 році, я не міг звільнитися від коровинского “вечірнього паризького бульвару”.
Передати відблиски світла на блискучій мостовий, гру переливаються плям “всіх ступенів” було не так вже важко в умовах живописної культури тих років, а ось живописом схопити безперервність мелькання світлотіньових переливів і невідбутної міського руху з всюди пульсуючою життям, знайти композиційно ритми і обсяги, які не “стабілізували б” пульс, а стимулювали б життєвий трепет, – це і тоді було задумом не з легких. Але зате радісно ставало при спогляданні картин, преодолевавших інертність самого мистецтва”.
Безумовно, прав Асафьев і в своєму твердженні: “Сприйнятливість Коровіна пояснювалася ще, крім особистого темпераменту художника, сповільненістю тодішнього темпу російської державності і побуту в порівняно з Заходом; виник динамічний контраст представлявся оці російського художника, природно, гостріше й інтенсивніше, ніж вже звик до сильним подразнень оці західного європейця”.
