Літо. Будинок на пагорбі, диво вечірніх хмар. Широка, спускається з пагорба алея. По правому краю її світлішає в плавному повороті доріжка. Тихо ковзають в сутінках дві жіночі постаті. Заціпенілі кущі білих троянд оточують пам’ятник сплячого “бога любові”: на високому постаменті маленький амур дрімає стоячи, схилившись на білу скриньку.
Світлий край неба і один рожевий кущ відображені дзеркалом водойми. Панно повинно було бути у вечірній, холодеющей, синювато-сріблястій гамі. Попелясто-блакитний серпанок за зелені лугів. Колір як тихий наспів знайомої казкової мелодії, де “сон на березі ходив, дрімота – по лузі…”.