Горизонтальне полотно поділено на дві нерівні частини. В кольоровій гамі переважають картини відтінки охри. Права, менша половина полотна, – простір сновидіння. Там до рудуватим охристим тонам додається ще і блакить, надаючи цього фрагменту обсяг і глибину.
Перед глядачем відкривається типовий південний краєвид: гори вдалині, непоказні будиночки, пилова грунтова дорога. По дорозі жінка йде в изорванних на шматки залишках синього купальника або блузці. Іншого одягу на жінці немає. Глядач бачить її зі спини: оголені сідниці, неслухняне волосся, розвіваються на вітрі.
На задньому плані видніється ще одна жіноча фігурка: в одязі, в капелюшку. Ліва сторона картини – алегорія сну як явища. Фоном служить нерівно оштукатурена стіна. Там, де штукатурка облупилася, видніється цегляна кладка. Місцями до стіни пришпилені цвяхами і розвішані на мотузках обривки тканини, подерті на лахміття, розвіваються на вітрі. Одна з цих тряпиц присутня відразу в обох половинах полотна. Вітер об’єднує обидві частини композиції: волосся жінки і стрічки тканини, вирвані з її одягу, майорять в тому ж напрямку, що і клапті в лівій стороні картини.
На першому плані ми бачимо согбенную чоловічу фігуру. Чоловік стоїть на колінах в змушеної, скутою позі. Руки схрещені на грудях, голова опущена, обличчя не видно. На голові у нього кепку з козирком прикрашена зверху тушкою курчати. Позаду чоловіка, поклавши руку йому на плече, підноситься висока ставна жінка. Вона володіє пишними формами, стегна її задрапіровані тонкою тканиною, груди оголені. Замість голови це істота вінчає щось, текстурою нагадує морську губку. Ці двоє яскраво освітлені, їх тіні чітко виділяються на стіні.
Від живота чоловіки, з-під його схрещених рук тягнеться стрічка червоної тканини, що йде в сусідню локацію, у простір сну. Там вона звисає до землі, підхоплена роздвоєним милицею-підпорою, улюбленим атрибутом Дали. Картина пройнята не прихованим навіть, а явним, неприкритим еротизмом. Стрічка, перекинута з однієї частини полотна в іншу, від чоловіка до жінки, тлумачиться мистецтвознавцями як алегорія нічний полюції.
