В. Шишкін відчував особливу любов до російської природі. Її неможливо не помітити, адже вона проявляється в кожному його пейзажі. Вятська губернія для цієї картини була вибрана не випадково. Саме вона є батьківщиною художника. Мабуть, робота з’явилася в одне з його відвідин цих чудових місць. На картині Шишкін показав яскравий, сонячний день. Полотно буквально випромінює тепло, зігріваючи нас і піднімаючи настрій. Вона навіть нагадує чимось ілюстрацію до російській народній казці або билині.
На дні протікає струмочка ми можемо бачити камінчики, настільки чиста і прозора вода. Піщані береги, поєднуючись з сонячним світлом, набувають особливий відтінок золотистого кольору. Берега трохи розмиті, а з лівого боку видно коріння і корчі. Хвойний ліс виглядає дуже могутньо й велично. Пісок показаний не випадково. Художник продумав всі деталі картини до найдрібніших подробиць, адже саме на такому грунті ростуть прекрасні хвойні ліси.
Шишкін показав не тільки дерева, але й кущі з білими квітами, що нагадують польові. Вони ростуть в тіні і навіть можуть бути непомітні на перший погляд. В основному, сосни ростуть рівно, немов свічки. Однак є й такі, які поламані, погнуті, викорчувано. Я думаю, це наслідки бурі, стихії, що обрушилася на ліс.
Особливо хотілося б відзначити роботу художника зі світлом і тінню. В основному, сонячне світло потрапляє на передній план картини. Ми бачимо відблиски сонця і в воді, і на траві. На сонячній галявині, біля сосни сидять два ведмедика. Один з них зображений у пошуках ласощів на землі, інший дивиться вгору, на дерево, сподіваючись знайти вулик з медом. Глиб лісу показана в тіні, ніби там – непрохідна гущавина. Мені здалося, що небо показано дуже неоднорідним. З одного боку, ллється сонячне світло осяває галявину. З іншого – темні хмари говорять про наближення грози. На цьому тлі трохи зловісно зображений шуліка, самотньо ширяє в небесах. Я думаю, що тільки по-справжньому любить рідний край людина, міг створити таку чудову картину.
