Картина витримана в кольоровій гамі сепії, лише на горизонті проглядає лазур – неабияк, втім, розбавлена тієї ж сепією, – так в центрі полотна видніється невелика кольорова пляма: фігурка людини у блакитним сорочці і з червоною головою.
Картина заповнена численними фігурами людей і тварин: по всій видимості, галюцинаторними образами, що рояться в голові Параноїка. Око виокремлює з цього стовпотворіння групу людей, які тягнуть по піску човен; людини, готового зробити крок у прірву; танцівника або торреро в червоному капелюсі; людей, що біжать; людей, вмираючих або изнемогших; людей, простирающих вперед руки в жестах відчаю або відторгнення.
Якщо дивитися здалеку, фігури на першому плані складаються в обриси людської голови. Точно така ж голова видніється на задньому плані картини, зменшена перспективою. Це і є Параноїк. Він витканий з образів, створених його уявою. Щезни вони зникне і Параноїк. Зникни він – розчиняться і населяють його свідомість образи.
Художник любується нескінченним відображенням народжують і живлять один одного галюцинацій. Цей замкнутий світ, арена, на якій розігрується примарне дійство, – тожество соліпсизму. Всесвіт, що існує лише у свідомості Великого параноїка, готова розчинитися в небуття разом зі своїм творцем, або ж існувати вічно, відроджуючи його знову і знову.
(3 votes, average: 4.00 out of 5)