Вівтар “Поклоніння Святій Трійці” замовив Дюреру Маттіас Ландауэр – нюрнбержец, власник процвітаючої мідної майстерні. Ландауэр побудував за свої гроші богадільню для дванадцяти самотніх пенсіонерів – колишніх ремісників. Чутка охрестила її Будинком дванадцяти братів. Була споруджена при богадільні капела. Для неї і замовив Ландауэр вівтар знаменитому художнику.
Вівтар було вирішено робити невеликим, без бічних стулок. Вже одне це було ново і незвично. Від бічних стулок, від великого розміру Дюрер відмовився легко, але не зміг попрощатися з уявленням про те, що вівтар повинен бути неодмінно урочистим.
Капела Будинку дванадцяти братів була присвячена Трійцю і всім святим. Це визначало сюжет картини. Працював над нею Дюрер знову дуже довго, перші начерки зробив ще в 1508 році, а з’явилася картина в капелі тільки в 1511 році. Йому все здавалося, що робота ще не готова. Дюрер прописував картину найтоншими шарами темпери, в деяких місцях злегка доторкаючись до її поверхні маслом. Там, де фарба занадто блищала, він гасив блиск, злегка торкаючись до її поверхні пальцем. Картина назавжди зберегла сліди цих дотиків.
Коли Дюрер у верхній частині картини написав голуба – втілення Святого Духа, під ним – Бога-батька, який тримає хрест з розп’ятим Христом, він слідував давнім звичаєм. Таке зображення Трійці було традиційним і називалося “Тропом милосердя”. Але Дюрер не просто повторив загальноприйняте. Це було не в його характері, так і час владно змушувало шукати нових рішень.
Той, хто підходив до картини Дюрера, відразу бачив – вознесені на небо не тільки святі праведники, але й миряни. Вони утворюють єдину натовп. На клубочиться хмарі, яка літає у повітрі як величезний килим-літак, стоять єпископ, лицарі, багаті городяни, монахи і монашки, солдати, селянин з ціпом. Все у святкових шатах і всі разом. Так Дюрер висловив думку, що всі жителі землі – і ті, у кого є гроші, щоб заплатити за відпущення гріхів, і ті, у кого їх немає, і знатні, і прості, і багаті, і бідні – рівні перед “Тропом милосердя”.
Мешканцям Будинку дванадцяти братів було цікаво роздивлятися людей у натовпі. Тим більше, що деяких вони дізнавалися. Ось сивий старий надзвичайно боязкого виду. Це замовник картини – Маттіас Ландауэр. На колишніх вівтарних картинах їх замовники – донатори – виглядали найчастіше важливими людьми, впевненими в собі, гордими своїми нарядами і гербами. У Ландауэре Дюрер всіляко підкреслив смирення. Созерцающие картину здогадувалися: Страшний суд минув Почалося тисячолітнє царство боже – царство справедливості, рівності, загального братства людей.
Внизу, під нижнім шаром хмари,- земля спорожніла. На ній – одинока крихітна фігурка. Вона спирається на камінь, на якому написано, хто і коли створив картину. Це Дюрер. У нього сумне, задумане обличчя. Він єдиний, хто залишився на землі і хто сумний,- він зобразив себе таким, яким був здебільшого, коли працював над “Поклоніння Святій Трійці” і взагалі в цю пору свого життя. Не тільки цей чоловік, який сумно, самотньо і замислено стоїть на землі, але і все, що його оточує – дерева, пагорби, гори,- здається нескінченно віддаленим від того, хто дивиться па картину. А всі фігури, які ширяють у небі, спираючись па хмара, порівняно з крихітним людиною величезні. Глядач мимоволі перестає помічати, наскільки малий вівтар. Завдяки співвідношенню між фігурами в небі і фігуркою на землі він здається монументальним.
Картина була надзвичайно красива. Найбільшу радість при погляді на неї доставляв колір. Картині цієї, на відміну від інших, які загинули або були сильно перероблені при реставраціях, пощастило. Вона вціліла і пережила століття. Її фарби досі зберігають чарівну свіжість, яскравість, силу. У картині переможно звучать червоний, синій, зелений і золотий кольори. Світло – синій плащ, надзвичайно зворушливий позаду розп’яття, перегукується з темно – синім убранням Марії, глухими синіми шатами пророків, синіми нарядами мирян. У натовпі спалахують червоні, кармінно – червоні і багряні плями одягу. Музично – радісне багатозвучність кольору викликає радість у душі сьогоднішнього людини, який бачить картину в музейному залі.
