Буживаль – громада кантону Марлі, Версальського округу, департаменту Сени і Уази, у Франції, розташована на лівому березі Сени, з 3-ма тисячами жителів. Буживаль служить станцією жел. дороги і часто відвідується парижанами, що приїжджають сюди для плавання і катання на човнах. Чудова старовинна церква з дзвіницею XII ст., в романському стилі; багато красивих вілл.
У кожного француза є свої сентиментальні місця, де він особливо любить проводити вільний час, вихідні. Одним з таких містечок традиційно є Буживаль. Туди можна спокійно доїхати залізницею, погуляти біля річки, помилуватися місцевими краєвидами і пам’ятками, просто подихати свіжим повітрям. Словом, набратися сил перед неминучими трудовими буднями. Клод Моне був французом, як кажуть, до мозку кісток. Хоч і висловився одного разу письменник Володимир Набоков в тому дусі, що “національна належність письменника – справа другорядна.
Мистецтво письменника – ось його справжній паспорт” але погодитися з цим твердженням повністю не представляється можливим. Особливо коли самі твори раз повертають нас до конкретних реалій конкретної країни або місця. Без інформації про них і наше знання про художника завідомо збідненим, неповним.
Картина “Сіна біля Буживаля” цілком типова для стилю Моне. Близькість води, плинність форм, тремтячий повітря, що пливуть по небу, наче думки, хмари. По одній стороні мосту гуляє гувернантка з маленькою дитиною, на іншій – двоє чоловіків про щось розмовляють. Здалека чорніє ще кілька людських фігурок. По обидві сторони від моста – зелені насадження. День варто спекотний, сонце пробивається крізь зелень листя і його відблиски лягають прямо на бруківку. Котить свої води річка, виблискуючи і переливаючись під сонячними променями. Недільна ідилія, та й годі!
