Снігуронька – улюблений казковий персонаж Різдвяних свят. Васнецов створює свою картину явно під впливом казки Островського і опери Римського-Корсакова.
Казково красива ніч: засніжений ліс, залитий місячним світлом, зоряне небо. Снігуронька тільки що вийшла з лісу, вона вже готова зробити перший крок назустріч людям. Вдалині видніються вогні села. В цю хвилину вона, перелякана, бліда, але рішуча, останній раз оглядається на свій будинок – ліс. Здається, що очі її повні сліз, а в наступне мить розумієш, що Снігуронька не може плакати.
Перед героїнею, ледь помітна пастка або капкан. Дерева оточені сяйвом, в якому можна розгледіти очі і широко розкриті роти. Рідний ліс попереджає Снігуроньку про небезпеку. Ліворуч, за спиною казкової героїні, легко читається людський силует. Мати Весна її проводжає, батько чи Мороз…
Тривога наповнює картину, передчуття біди. Ні, Снігуронька мине пастку для звірини. Але скоро вона потрапить в зовсім іншу пастку. Ярило-Сонце вб’є дочка Мороза та Весни за те, що пізнала любов не будучи людиною.
Вогні села недобре дивляться, наче чудисько з темряви. Нелегко Снігуроньці зробити вибір. Але вже в наступний момент вона сміливо зробить крок назустріч новому, чужому, невідомому.
Її наряд увібрав в себе всі відтінки снігу, лісу, неба. Сліпуче білий сніг, синьо-зелена ніч, молоді ялинки на передньому плані – все в картині прописано з надзвичайною точністю, достовірністю. Казка не терпить брехні.
