Портрет великого самодержця Всієї Русі був показаний Васнецовим на ювілейної XXV виставці робіт Товариства Передвижників. Художник вважав, що саме це полотно гідно представить його творчість, незважаючи на наполегливі прохання про показ знаменитих “Богатирів”. Останню картину він вважав незакінченою, тоді як робота “Цар Іван Васильович Грозний” була для Васнецова досконалої як в художньому, так і в духовному відношенні.
Ідея написання портрета царя Івана IV прийшла до художника при переїзді до Москви в 1878 році. Гуляючи по місту та оглядаючи пам’ятники глибокої старовини, захоплюючись Кремлівськими стінами і благоговіння перед величним собором Василя Блаженного – кращого досягнення зодчества часів Івана Грозного, художник всюди бачив образ царя, чув його владний голос, важку ходу його кроків і удари палиці. В очах переконаного монархіста Васнецова Іван IV був чи не найяскравішою і одіозною фігурою з усіх, коли-небудь властвовавших на російській землі правителів. Представляючи грізного царя в різних композиційних варіантах опису, художник зупинився на ідеї створення портрета.
Для повного втілення задуму художника подгрудного зображення царя було недостатньо. Велич самодержця можна було достовірно показати лише зобразивши його в повний зріст. Постать царя займає вертикальне полотно практично цілком, що до межі збільшує і без того глибоке відчуття історичної та культурної значущості Івана Грозного в долю ввіреного йому держави.
Цар зображений на сходах в одній зі своїх палат. На ньому – істинно царське вбрання, ретельно виписане художником в точній відповідності з історичною дійсністю: золотистий парчевий наряд з темним східним орнаментом, інкрустовані чоботи червоного оксамиту і відповідний головний убір. В одній руці правитель міцно стискає посох. І це зовсім не опора. Государева рука тримає справжню зброю. Саме посох проткнув ногу слуги заклятого ворога – князя Курбського, не раз гуляв він по спинах неугодних бояр, йому ж судилося перервати життя спадкоємця престолу. Інша ж рука перебирає чотки – символ глибокої віри і поваги православних традицій. Під ногами Івана Грозного – червона килимова доріжка. Ще мить, і цар ступить на зображеного на ній двоголового орла – герба держави. Так і в реальному житті: підпорядкувати собі державу, зламати його пристрій і встановити свій порядок, осучаснивши його і зробивши максимально керованим. Нехай і страшною криваво-червоної ціною.
Але все ж, головне в картині – не поза царя, не деталі одягу або інтер’єру. Головне – особа самодержця. Художнику вдалося передати на полотні багатогранність історичної особистості. Іван IV не тільки “Грізний”, але і неймовірно мудрий правитель, людина твердої волі, незвичайної сили розуму, рішучий і суворий. Волею долі, особливостями доби та безпосереднім оточенням царя зробили його замкнутим, потайним, підозрілим, і, як наслідок, самотнім. Від одного його імені брали дрижаки і з’являвся панічний страх у більшої частини бояр та інших людей, що оточували царя. Але можна було стати іншим, будучи з народження зануреним в мережу змов, зрад, інтриг і вбивств близьких? Все це відображено у погляді великої особистості, взирающей на глядача з картини Васнецова.
Велику увагу приділив художник написання фону картини. На відміну від монаршого шати, що оточує правителя обстановка – творчий плід фантазії майстра. Полотно демонструє лише невелику частину внутрішньої сходи палат і вид з вікна, відкриває погляду частини сучасних цареві архітектурних споруд. При цьому Васнецову неймовірно достовірно вдалося показати всю повноту своєрідності старовинного російського зодчества. Дивлячись на картину, глядач може відчути вузькість сходи і її круті повороти, побачити невелике віконце з напівкруглим завершенням – відмінні риси старовинних давньоруських будівель, розглянути шатрову дзвіницю і дерев’яні гостроверхі дахи складають вулички московські будинків. Смиренно принишкла середньовічна, укрита снігом, Москва. Непохитний і суворий її правитель.
