Фантазії художника на теми Євангелія наповнюють знайомий сюжет новим змістом. Тільки зовні картина нагадує фреску великого Леонардо. Атмосфера роботи зовсім інша. Автор навмисно переносить дія картини в сучасний простір.
Над столом скляний купол, за яким відкривається неживий пейзаж: море, скелясті острови, багатобарвне небо. Серед сидячих за кам’яним столом, лише центральна фігура Христа виглядає живою. Учні, шанобливо схиливши голови, слухають Вчителя. Слухають? Або сплять, заколисані звуками Його голосу? Глядач змушений самостійно трактувати пози апостолів. Над столом витає напівпрозорий торс з розпростертими руками. З одного боку, він як Дух Святий об’єднує всіх учасників вечері, з іншого, виступає певним передвістям швидкого розп’яття.
Геометрично точна перспектива картини. Ідеально точно розміщені половинки хліба. Учні за столом розміщені за законами ідеальної центральної симетрії. Легкість, чистота і прозорість фігури Христа протиставлена реальності і ваговитості фігур учнів. У глядача складається враження, що вже через мить все розтане в блакитному серпанку: купол, Христос, сам кам’яний стіл.
Вся картина подібна замальовки чутливого, неглибокого сну, готового перерватися в будь-який момент. Який же сенс художник вкладає у свою роботу? Відповідь на це питання кожен глядач формулює по-своєму. Хтось бачить в картині лише безглузду гру фантазії, хтось знаходить в картині нове прочитання Євангельського сюжету. Як зазвичай у роботах художника, авторська позиція залишається “відкритої”, незрозумілою, нечіткої.
