Левітана називають “художником настрою” і “співаком російської природи” досить подивитися на його картини, щоб всім серцем відчути, чому це саме так. Всі його пейзажі пронизані його настроєм – можна знайти веселі і сумні, радісні й тужливі, пронизані страхом і очікуванням, і, навпаки, випромінюють надію та світло.
До першого погляду здається, що неможливо точно передати біль і щастя людської душі через зображення природи – завжди російської природи – але один раз глянувши, вже не вийде забути.
“Хатинка на лузі” – не виключення. Це пейзаж-настрій, який висловлюється передчуттям хорошого. На ньому, начебто, немає нічого особливого – приземкувата хатина між двох високих дерев, розсип пухнастих відцвілих кульбаб на зеленому лузі, крихітний ставок, зарослий високою травою і лише крихітним краєчком відображає небо.
Але все це написано настільки теплими, настільки точними квітами, що піднімається настрій і здається, що все обернеться на краще. Літній полудень картини – крихітне хмарка, пливе по небу, написаному дуже точно і ніжно, в звичайній трепетною манері Левітана – змушує вірити, що і в реальності прийде літо, в якому все буде добре.
Крім того, як і будь-яка гарна картина, пейзаж будить фантазію – легко уявити, як із хати вийде молода дівчина, майже дівчинка, простий домотканому одязі, і піде рвати кульбаби, здувати з них м’який білий пух, загадувати бажання і сміятися. Або вибіжать двоє дітей, почнуть бігати серед квітів, піднімуть цілу одуванчиковую бурю, а після заснуть в м’якій траві.