Картина “Бабусині казки” вражає своєю достовірністю, правдивістю зображення. Художник, виходець із села, як ніхто інший, знав і розумів селянський побут. Важка робота, мізерні радості, нечастий відпочинок, все це було частиною його власної долі.
Кожен ніс свою посильну лепту – мужики справлялися з важкою фізичною роботою, жінки тягли на собі будинок, так і в роботі від чоловіків не відставали. Вистачало турбот і у дітей з малих років у няньки, у помічниках, багато діставалося радості, та ігор безтурботних? Та й коли грати, якщо батьки гнули спини дотемна.
Діди й баби теж – як могли полегшували життя інших домочадців – готування їжі, для якої і води треба притягти, і дров, а сили вже не ті.
Ось і радості було, що бабусині казки темними вечорами, при безодні, коли напружений день позаду, коли настає спокій і умиротворення.
В центрі картини, яскравою плямою висветлено обличчя старенької – оповідачки. Погляд її задумливий, ймовірно, їй і бачиться те, про що вона гарно вигадує.
Руки стомлено покладені на фартух, у неї теж був нелегкий день, але зараз ллється казка, і діти в цю небилиця вірять. Сама-то вона знає, як рідко прилітає птахи щастя, тому й погляд згаслий, і весь вигляд виражає покірність і байдужість, але немигаючі очі дітей не дають замовкнути.
Схоже, що не тільки дітей веде в чарівні світи розповідь старенької. Ось молода жінка, підперши щоку, з зацікавленням вслухається в казку. Мати, що годує дитину, замислилася. Бути може, вона порівнює своє життя і ту казкову, якої ніколи не судилося здійснитися?
Навіть молодий чоловік, зупинившись біля дверей, затримався на хвилинку. Він не вірить у казки, але. А раптом, щось таке є? І тільки старий зайнятий своєю справою. Він багато пожив, він знає, що ні його самого, ні його сім’ю не чекає нічого чарівного.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)