“…Кінець 1860-х – почав 1870-х років – час пленарних шукань імпресіоністів. Це епоха захоплення живописом на відкритому повітрі, при мінливому сонячному освітленні. В імпресіонізмі на початку 1870-х років намітилося два крила. Одне з них, аржантейская група, очолювана Клодом Моне, було більш яскравим, святковим, життєрадісним; працювати на берег Сени в Аржантей приїжджав і Едуард Мане.
Інший напрямок в імпресіонізмі склалося навколо Каміля Піссарро, який працював в Понтуазі. Піссарро був більш стриманий, ніж Моне, він писав селянські поля і пагорби – мотиви, які вимагали продуманих композицій і солідного побудови більшою мірою, ніж іскриться на сонці Сіна з білими вітрилами яхт, яку любив тоді писати Моне. Сезанн на час став учнем і послідовником Піссарро, пейзаж зайняв важливе місце у його творчості.
Найбільш імпресіоністичним у творчості Сезанна вважається пейзаж “Будинок повішеного” про історію покупки якого відомим колекціонером графом Доріа розповідає А. Перрюшо. У цій картині немає чорного кольору і густих, пастозно покладені фарб, що відрізняли роботи художника раннього періоду. Розсіяне сонячне світло, зовсім несхожий на контрастне освітлення рідного Сезанну півдня, переданий відносинами світлих тонів землі і блакитного неба.
Мотив пагорба, який далекий огляд, міг побут нагадати Піссарро так само, як і сам зображений будинок, але Сезанн, коли працював на натурі, відчував себе наодинці з природою, і у нього зовсім відсутня той дух людського житла і затишку, яким був вірний у сільських пейзажах Піссарро…”
(2 votes, average: 4.50 out of 5)